Ентузіастка
Хочу розповісти про людину, життя якої у мене на виду. Це — вчителька Великокучурівської середньої школи Г.П. Маковій. Тринадцять років викладає вона у десятирічці, яку в 1966 році закінчила, українську мову та літературу.
Професія вчителя складна. Потрібно глибоко відчувати дитячу душу, мати широкий кругозір, постійно поповнювати знання, вести роботу з батьками, позакласну… Гарафина Петрівна розуміє все це. Бачить у кожній дитині людину, з її радощами і невдачами, з складним своєрідним світом. Це дає змогу знайти стежку до кожної душі, відкрити її назустріч добру і світлу, що щедро струменить з довколишньої дійсності, сторінок книг.
Не раз бував на уроках в учительки. На них цікаво, насамперед тому, що Г.П. Маковій добре володіє образною мовою. Вона пише вірші (а це найвища організація слова), то й розповідає поетично, з надзвичайною емоційністю, дуже виразно. Мудрі слова западають у серця юних.
У Гарафини Петрівни майже ніколи не буває двох однакових уроків. Якщо це лекція (вона викладає у старших класах), то з елементами бесіди. Розповідь часто виливається у пристрасний диспут, бо учителька вміє непомітно підвести до питання, яке спонукає юних задуматись. Часом такий диспут переростає у загальношкільний.
Аналізуючи образ Давила Мотузки з роману А. Головка «Бур’ян», десятикласники зуміли піднятись до розмови «В чому смисл життя?» Вийшла вона настільки цікавою, що вирішили провести диспут у Будинку культури. Продумували навідні питання, з якими учасників знайомили заздалегідь, вдумливо добирали літературу.
Таких сільських диспутів було чимало: «Поговоримо про дружбу», «В чому краса людська?», «Громадянин зобов’язаний…», «Як поясниш поганий вчинок?». Вони сприяють формуванню правильних поглядів на життя, прищепленню рис великої людяності.
— Людина має бути творцем, зробити на землі щось своє, бути зігрітою пломінкою теплінню власного серця, — каже учителька.
І подає у цьому приклад. Як рідко хто інший уміє ставити вище всього громадські інтереси, не дуже дбаючи про власний спокій, поспішає відстояти правду, коли вона ще слабка, не боїться ініціативи у вчинках, вносить довкола заряд енергії, уміння жити в найвищому розумінні цього слова.
Приміром, разом з вихованцями задумала зібрати матеріали про односельчан, які не повернулися з війни. І ось під керівництвом вчительки члени гуртка «Юні журналісти» школи пишуть «Книгу пам’яті», де після фотографії фронтовика йде нарисова розповідь про нього. А це справа нелегка. Час позабирав очевидців, постирав найпотрібніші деталі…
Багато сторінок з «Книги пам’яті» та «Літопису добрих справ» публікувалися у республіканській періодиці. І скільки за кожною публікацією учительської роботи!
Г.П. Маковій не тільки подала ініціативу, а й посадила з учнями «Сквер Пам’яті», де кожне дерево носить ім’я того, хто не дійшов до отчого порога з доріг Великої Вітчизняної.
Учні робили екскурсії на тракторний стан, тваринницьку ферму, на колгоспні лани. Враження відкристалізувались у складання «Літопису добрих справ села», де йдеться про трудові долі великокучурівців.
Знайомлячи вихованців з культурним надбанням народу, мистецьким життям, Г.П. Маковій прагне залучити їх до безпосередньої участі у ньому. Приміром, у газеті «Культура і життя» онук І. Карпенка-Карого А.Ю. Тобілевич порушував питання про створення музею М.Л. Кропивницького в місті Кіровограді. Юнкори написали в редакцію і свою думку з приводу цього. До неї прислухались і газета, і Кіровоградська обласна Рада народних депутатів, куди переслано листа.
Зустрічі з творцями краси: акторами, поетами, прозаїками, художниками — дають дуже багато. Юнкорам є чим поділитися, вони вміють відстояти думку. Глибоко розумію десятикласницю Світлану Спинул, яка при розмові казала:
— Дуже хочеться, щоб було більше таких вчителів, як Гарафина Петрівна, які б завжди вірили в сили учнів.
До речі, Світлана теж вибрала шлях учительки.
Г.П. Маковій з пером не розлучається упродовж багатьох років. Вона — громадський кореспондент районної та обласних газет, друкується в республіканській періодиці. На основі публікацій Г.П. Маковій можна скласти своєрідний літопис Великого Кучурова. Пише вчителька і про хороших людей, і про проблеми дня, і про хвилююче для неї — батьків та дітей…
Приваблює й пошукова робота: разом з дітьми зібрала зразки народної творчості, що побутує на території села, упорядкувала фольклорний збірник «Струни серця».
Вчителька — депутат сільради. Доносить до виборців рішення Ради, вивчає їх запити та потреби, приділяє чималу увагу вихованню дітей у сім’ї.
Володіє вона глибокою добротою, незміримою чуйністю, чарівним ключиком великої людяності. Так думають не лише односельчани.
Серед знайомих вчительки, які високо оцінили її дар, зокрема дар спілкування, народні артисти УРСР Г.Я. Янушевич та П.Г. Міхневич, відомий вчений Є. Брандіс, дружина великого педагога В.О. Сухомлинського — Г.І. Сухомлинська, упорядник зібрання його творів О.Г. Дзеверін.
Ні, недаремно довірено Г.П. Маковій очолювати постійну комісію Ради у справах молоді.
Дерзає вчителька, творить…
М. Мінтенко, сількор
31.08.1982 року