«Мила Гарафіночко, приїдьте, поможіть…». Такими словами починається не один лист, адресований Гарафині Петрівні Маковій. Ця жінка наділена рідкісною здатністю пройматися болями іншої людини. Може, тому до неї уже з першої зустрічі так щиро й відкрито із своїми життєвими проблемами тягнуться люди. І зав’язується листування…

«Гарафина Петрівна, я Вам сердечно вдячна за Ваші розумні слова і рішення, на які Ви мене наштовхнули… Щаслива, що зустріла Вас, відкрила Вам свою душу», — зізнається жінка з Новоселицького району, з якою Гарафина Петрівна разом лікувалася і якій допомогла в життєвій скруті.

Листи, листи… Їх географія доволі обширна: Новотроїцьк, Дніпропетровщина, Рівне, Вашківці… Одна з адресаток — Наталя Швед зізнається Гарафині Петрівні, що дуже хотіла б посидіти в неї на уроці, бо за коротке знайомство вчителька ніби переорала її життя, мобілізувала волю, цілеспрямованість. А ще вона щиро заздрить учням, які щоденно спілкуються з Гарафиною Петрівною Маковій.

…На журнальному столику в її світлиці — величезна кількість чиїхось радощів і сподівань, турбот, скорбот, надій. Це листи. Вони посортовані групами, перетягнуті стрічками. — Величезний і багатий світ людських поривань! Усе те листування виявляє не тільки душу людей, які пишуть Гарафині Петрівні, а й розкриває душевне багатство самої вчительки. Дивлячись на неї, завжди думаю, що її здатність розділити чиюсь радість і чиєсь горе виробляється постійною роботою власної душі. Цікаво, що у неї чимало зовсім юних адресатів: Гарафина Петрівна поза школою має ще один великий заочний клас. І клас цей потребує не менше душевних і фізичних сил, аніж її вихованці Великокучурівської середньої школи Сторожинецького району.

Той, хто пише листа, звичайно ж, вважає, що понад його біду немає нічого важливішого у світі. І тим більше не задумується, що у людини, якій виливає свою душу, також є свої проблеми, які треба облишити, щоб взяти перо і вивести: «Дорога… не відчаюйся, давай все розложимо по порядку…»

Чи не найбільше листів отримує Гарафина Петрівна після своїх публікацій у періодиці, у «Буковинському вічі» зокрема, в яких знайомить читачів з красою людських взаємин, розповідає про долі людей.

…Те знайомство також почалося з відгуку на її статтю. Гарафині Петрівні писав… засуджений. «Ви допомогли мені по-новому глянути на життя. Ви зробили те, що досі не вдавалося нікому: пробудили в мені людину». Згодом завітав до Гарафини Петрівни автор листа. Він, як і багато йому подібних, був людиною без роду-племені від дитинства. Аж із Вінниччини добирався до Великого Кучурова.

— Пожив у селі три дні, відтак вирушив на поселення, — згадує вчителька. — Наступного дня разом з ним пішла до магазину. Купили костюм, черевики, капелюха. А він не міг дочекатися, поки прийдемо додому: зайшов у придорожню посадку, щоб переодягнутися, і заплакав…

Й досі йдуть із Смоленщини, куди Віктора відправили на поселення, листи на Буковину: «Дорога сестричко! Саме завдяки тобі я не пішов по згубному для мене колу…». Згодом виявилося, що Віктор пише чудові вірші, що він людина талановита, а «полетів під укіс» через брак волі…

Цікаво, що багатьом своїм адресатам, що відбували покарання, по виході із зони Гарафина Петрівна допомогла влаштувати особисте життя. І вони подальшою своєю долею ніби доводять відому істину, що злочинцями не народжуються, що ними стають. «А чому так?» — це питання якраз і мучить Гарафину Петрівну. Турбує також проблема вольового загартування дитини, яка у майбутньому повинна вистояти на обраному життєвому шляху.

Листи, листи… Від науковців і мистецтвознавців, письменників і композиторів… Хіба всіх перелічиш? З нас кожен чимось багатий. Гарафина Петрівна Маковій, ім’я якої часто зустрічається на сторінках вашої газети, — сонячністю своєї душі.

Мірча Мінтенко, село Великий Кучурів Сторожинецького району

Газета „Буковинське віче“, №126 (135), за 2-11-1991 року.